Реалізація проекту проходить під егідою УСК

13 березня у 1961 році в Києві сталася Куренівська трагедія – техногенна катастрофа, коли селевий потік із Бабиного Яру крізь прорвану дамбу затопив Куренівку й призвів до численних жертв

Офіційна влада замовчувала про наслідки Куренівської трагедії, реальні цифри загиблих так і не були названі – оголосили тільки про загибель 145 людей, тоді як за неофіційними даними, під час трагедії загинуло близько 1 500 осіб. Катастрофа знищила 22 приватні одноповерхові будинки, 5 двоповерхових, 12 одноповерхових будинків, два гуртожитки. Матеріальні збитки держави склали понад 3 млн карбованців. Постраждалим була виплачена компенсація – тим, у кого загинули рідні, виплатили по 200 крб.; понад 400 осіб отримали нове житло. Але найобразливішим і найболючішим було те, що радянська влада не тільки приховувала й применшувала масштаби та наслідки аварії, але й забороняла згадувати про її жертв. Лише в роки української незалежності було належним чином вшановано їхню пам’ять – встановлено декілька меморіальних знаків та пам’ятник.

Можна сказати, що передумови для цієї страшної трагедії складалися впродовж десятиліття. На початку 50-х років київська влада, з дозволу вищого керівництва УРСР, ухвалила рішення про ліквідацію Бабиного Яру, де під час війни нацистами були розстріляні сотні тисяч людей – переважно місцевих євреїв, циган, радянських військовополонених. Здійснити це виявилося не так вже й важко: поряд знаходилися Петровські цегляні заводи, які всі відходи власного виробництва – змішану з водою земляну породу у вигляді пульпи по трубах відводили прямісінько у відлоги яру. Загальна площа намиву становила близько одного квадратного кілометра, а шар намиву сягав 30 метрів. Намив здійснювався на висотах від 40 до 60 метрів над рівнем Куренівки – великого промислового і житлового району Києва. Втім, замість бетонної дамби спорудили земляну. Замалою була і пропускна спроможність протиповеневого стоку, яка становила лише 0,5 кубічних метри за секунду. Тобто, причинами катастрофи став недосконалий проект, а також системне порушення технічних правил та умов експлуатації дамби. До того ж, наплив пульпи відбувався постійно і не призупинявся навіть узимку. Спочатку вода поволі розмивала частину дамби, а потім потекла по Куренівці.

О восьмій тридцять 13 березня дамбу остаточно прорвало – велетенський вал (початкова висота складала близько 14 метрів) болота зі швидкістю 3-5 метрів за секунду ринув донизу, зносячи все, що траплялося на його шляху – житлові будинки, промислові будівлі, транспорт, дерева.  За 10 хвилин розріджена пульпа досягла Куренівки і за півгодини залила площу у 30 гектарів. Під товщею пульпи, що на очах застигала, перетворюючись на камінь, опинився увесь район від парку ім. Фрунзе до Подільського узвозу. Все відбувалося надзвичайно швидко і люди практично не встигали рятуватися. Значно ускладнювало ситуацію й те, що це був ранок робочого дня, по суті, година пік. Епіцентром трагедії стали вул. Фрунзе і депо ім. Красіна, яке було знищене разом з більшістю працівників (загинуло майже 50 осіб).

текст: Укрінформ, відео: ЧП.INFO