Реалізація проекту проходить під егідою УСК

26 квітня виповнюється 129 років з дня народження Миколи Костянтиновича Зерова (1890-1937), українського поета, літературознавця, перекладача, педагога

Високоерудований історик літератури, першорядний майстер сонетної форми і блискучий перекладач античної поезії. Став лідером славетної плеяди поетів-неокласиків. Один із найяскравіших представників українського Розстріляного відродження.

Родина Зерових, 1918 р. Стоять: Дмитро, Михайло, Костянтин, Олена. Сидять: Євгенія (перша дружина Дмитра), Кость Іраклійович, Марія Яківна, Микола. Малі діти: Георгій, Валерія | Вікіпедія

Народився Микола Зеров у місті Зіньків на Полтавщині. Батько був учителем. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. До 1917 року вчителював у Злотопільській, а з 1917 – у 2-ій Київській гімназії.

Будинок у Златополі, де проживав Микола Зеров в період викладання у Златопільській гімназії | Вікіпедія

Водночас брав активну участь в українському літературному житті, виступав як критик, редагував бібліографічний журнал «Книгар» (1919-1920). Упродовж 20-их років був професором літератури в Київському університеті, співробітником Академії Наук, редактором багатьох книжкових видань. Друкуватися почав з 1912 року. З першими перекладами виступив 1918 року. За його життя вийшло дві поетичні збірки: «Антологія античної поезії» (переклади з Катулла, Вергілія, Горація, Проперція, Овідія) та збірка поезії «Камена». Майже одразу на творчість Миколи Зерова звернули увагу, і не тільки шанувальники красного письменства і вибагливі знавці античності, але й вірні режиму літературні критики безпомилково учуяли в ньому «чужого», «не радянського» поета і науковця. Сірість за будь-яких часів досить хворобливо і агресивно реагує на талант і розум.

«Як поет і перекладач і як літературознавець та критик, Зеров вирізнявся на тлі збуреного і скаламученого до дна революцією літературного життя в Радянській Україні, як твердий і блискучий алмаз», – зауважує Юрій Лавріненко.

Йому були притаманні естетичний смак, блискуча ерудиція і тонкий гострий розум. А ще він був нещадним до лінивого примітивізму й неуцтва та вимагав найвищого рівня в усьому. Якщо на неуцтво насаджувати примітивізм, нічого доброго з того не вийде, вважав Зеров. А саме таку політику проводила нова окупаційна влада в Україні, викорінюючи «до основанья» тисячолітні набутки нації й насаджуючи та вибудовуючи свою примітивну, але надзвичайно живучу модель культурного розвитку.

Зустріч харківських і київських митців (Київ, 1923). Перший ряд, зліва направо: Максим Рильський, Юрій Меженко, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Григорій Михайлов, Михайло Вериківський. Другий ряд: Наталя Романович, Михайло Могилянський, Василь Еллан-Блакитний, Сергій Пилипенко, Павло Тичина, Павло Филипович. У третьому ряду стоять (зліва): Дмитро Загул, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Григорій Косинка, Володимир Сосюра, Тодось Осьмачка, Володимир Коряк, Михайло Івченко | Вікіпедія

Зеров був одним із небагатьох, хто мав сміливість підтримати революційний виступ Миколи Хвильового та інших членів ВАПЛІТЕ проти насильницької російсько-комуністичної культурної гегемонії в Радянській Україні. Його слухала й на нього рівнялася літературна й наукова молодь, вбачаючи в ньому серйозного й авторитетного науковця. Звісно, терпіти подібне влада не могла і не збиралася.

Соловки — місце ув’язнення Миколи Зерова | Вікіпедія

Наприкінці квітня 1935 року Миколу Зерова арештували й заслали в концтабір на Соловки. Але навіть там, за нелюдських умов, втративши єдиного сина, він знаходив у собі сили писати сонети і працювати над перекладом Вергілівої «Енеїди». У 1937 році Миколу Зерова, разом із іншими представниками української науки, політики, літератури та мистецтва було розстріляно в карельському урочищі Сандармох. Йому було лише 47 років.

джерело: Укрінформ