Реалізація проекту проходить під егідою УСК

15 квітня відійшов у вічність Борис Лятошинський (1894-1968), композитор, однин із засновників української модерної музики

Борис Лятошинський – класик української музики XX ст. В історії світової культури його ім’я гідне стояти поряд з іменами Д. Шостаковича, Б. Бартока, К. Шимановського, А. Онеггера. Своєю творчістю він вписав музику України в європейський контекст.

Борис Лятошинський народився 3 січня 1895 р. у Житомирі в сім’ї інтелігентів з демократичного середовища. Закінчив Київський університет (1918) та Київську консерваторію (1919). Вже 1920 р. починає викладати в Київській консерваторії, з 1935 р. і до кінця життя був її професором. Окрім того, в 1935-1938 рр. та під час евакуації (1941-1944) працював професором Московської консерваторії.

Лятошинський був надзвичайно різнобічним композитором: створив дві опери (“Золотий обруч”, “Щорс”), п’ять симфоній, чотири струнні квартети, два інструментальні тріо, низку симфонічних творів різних жанрів (увертюри, сюїти, балади, поеми), кантати, хори а капела, обробки народних пісень (для голосу і фортепіано, для хору), писав твори для фортепіано (“Слов’янський концерт”, сонати, балади, прелюдії), музику до театральних постановок (“Ромео і Джульєтта” В. Шекспіра, “У пущі” Лесі Українки) та кінофільмів (“Іван”, “Тарас Шевченко”, “Григорій Сковорода”, “Іван Франко”, “Кармелюк” та ін.). Крім того, Борис Миколайович оркестрував опери М. Лисенка “Тарас Бульба” (з Л. Ревуцьким) і “Енеїда”, Р. Глієра “Шахсенем” та балети. Композитор збагатив жанрово-стильову палітру української музики, розширив її концептуально-тематичні обрії, діапазон виражальних можливостей.

І, здавалося б, комуністичний режим не міг не визнати творчої особистості Б. Лятошинського; його двічі нагороджували найвищою тоді нагородою – Державною премією СРСР (1946, 1952), а посмертно (1971) нагородили ще й Державною премією УРСР імені Т. Шевченка. Та це лише один бік медалі. З іншого боку, у радянських законодавців від ідеології були непорушні постулати: радянський митець має творити в річищі так званого соціалістичного реалізму; його твори можуть бути виключно або переважно оптимістичні; форма ж твору мусить бути якомога доступнішою і зрозумілішою “для нас”.

Результат пошуку зображень за запитом "борис лятошинський"

Борис Лятошинський | imounr.org.ua

Творчість Лятошинського не вкладалася в таке “прокрустове ложе”. Соцреалістом не був. Дивитись на дійсність крізь рожеві окуляри не хотів. Що ж до простоти… Євген Станкович, який належав до останніх учнів Бориса Миколайовича, писав про роки свого навчання у Майстра:

“Вже тоді відчувалося, що Лятошинський – фігура в музичному мистецтві надзвичайно поважна. Він просто вражав своєю колосальною музичною ерудицією, якнайширшим знанням стосовно минулого і сьогодення… Читав з листа будь-яку партитуру XX сторіччя будь-якої складності”.

Борис Лятошинський

Борис Лятошинський | zik.ua

Отож, знаючи і вміючи набагато більше за своїх критиків, писав музику складну і не хотів опускатися до примітиву. Почавши музичну творчість у стилі О. Скрябіна, Лятошинський зазнав згодом впливу французьких імпресіоністів, перейшовши далі до західноєвропейського експресіонізму. Цих течій комуністичні його критики не розуміли і не схвалювали, а Лятошинський частенько не без задоволення переказував жартівливо-єхидний афоризм стосовно різних типів ставлення до музики: “Слухачі люблять музику, але не розуміють її; композитори розуміють, але не люблять; критики – не люблять і не розуміють”.
Оскільки його талант і музичне мислення найяскравіше проявилися в симфонічній музиці, то саме його симфонії раз у раз викликали несамовиту критику чи бурхливу реакцію.

"<nbsp;

Друга й Четверта симфонії Лятошинського втілюють грандіозні драматичні колізії епохи. Доля Другої симфонії (1936) була трагічною; вона опинилася “під забороною”. Всі відчайдушні спроби реабілітувати цей твір виявились марними, а сам композитор згодом був затаврований як “формаліст”. Дісталося маестро й за Третю симфонію (після появи її другої редакції, 1951 р.). А загалом українські радянські енциклопедичні видання дуже не любили торкатись питання про симфонії Лятошинського: то було немовби негласне табу.

У Ворзелі композитор написав свої найвідоміші твори | imounr.org.ua

Звичайно, ніхто не дбав тоді про те, щоб цілісно познайомити світ із симфоніями Лятошинського. І лише 1994 р., напередодні 100-річного ювілею митця, з ініціативи американського диригента українського походження Теодора Кучара Національний симфонічний оркестр України здійснив запис музики видатного композитора (5 симфоній і симфонічна поема “Гранжина”) на три компакт-диски, які фірма “Марко Поло” розтиражувала і тепер розповсюджує у багатьох країнах світу.

imounr.org.ua

Тільки по смерті митця, що відійшов у вічність 15 квітня 1968 р., сучасники спромоглися належно поцінувати масштаб його особистості. Д. Шостакович написав:

“Борис Миколайович був великим композитором і водночас видатним педагогом, що виховав чимало обдарованих музикантів. Його учнями, окрім Станковича, були такі талановиті композитори, як Л. Дичко, В. Кирейко, І. Карабиць, В. Сильвестров, Л. Грабовський та інші”.

А музикознавець Мирослава Новакович влучно зазаначила, що  «постать Бориса Лятошинського на музичній орбіті двадцятого століття є визначальною, і не лише в українському контексті, адже його симфонії мають всесвітнє значення».

джерело