Реалізація проекту проходить під егідою УСК

Сербія

Визнання України: 15 квітня 1994 р.

Встановлення дипломатичних відносин: 15 квітня 1994 р.

Результат пошуку зображень за запитом "Україна-Сербія"

Історія:

Сербсько-українські відносини сягають своїм корінням часів Київської Русі.

До 16 століття

У розвитку давньої сербської літератури брали участь українці, перекладаючи грецькі й церковнослов’янські тексти й пишучи оригінальні твори сербською мовою, серед них Єлисей з Кам’янця-Подільського (15 ст.), Андрій з Сянока (16 ст.), Василь Никольський з Закарпаття (16 ст.), Гаврило Мстиславич (16 ст.), Самуїл Бакачич (17 ст.). Багато сербських народних пісень були занесені сербськими співаками (дудниками й гуслярами) в 15 — 16 ст. в Україну і Польщу. (М. Грушевський висловив здогад, що українськi думи і їх назви творилися, мабуть, під впливом сербської героїчної поезії). Для гусел збереглася подекуди назва «серби».

17 — 18 століття

Посиленню сербсько-українських взаємин сприяла також участь сербів у козацькому війську, ще перед Хмельниччиною. У козацькому реєстрі 1649 знаходимо кількадесят сербських прізвищ. Серби брали участь у нац.-визвольній революції під проводом Б. Хмельницького й пізніше. Це були або окремі військовий діячі сербського походження, або організовані ними відділи найманого війська з сербів (зокрема за І. Виговського). Серед перших треба згадати трьох полк. Сербинів — Івана Юрійовича, Івана Федоровича і Войцу, а також Родіона Дмитрашка-Райчу, полк. переяславського (1667 — 77 і 1687-88) та ін.

У Сербії (й у ін. південнослов’янських країнах) були поширені вид. укр. друкарень 17 — 18 ст., зокрема друкарні Києво-Печерської Лаври, а також проповіді З. Копистенського, твори Л. Барановича у сербському перекладі, Т. Стефановича тощо. Серед студентів Києво-Могилянської Акад. були у 18 ст. також серби (наприклад, Йован Раїч й А. Стойкович у 1740-их pp.). До С. виїжджали як проповідники і викладачі — вихованці й вчителі Академії, наприклад, С. Залуцький, що з 1724 був проповідником при церкві беоґрадського митрополита; 1733, на прохання сербського митрополита Вікентія Йоановіча, київ. митр. Р. Заборовський вислав до С. М. Козачинського, Т. Климовського, Т. Левандовського, І. Минацького, Т. Падуновського, Г. Шумляка (вони працювали викладачами церковнослов’янської мови, піїтики і реторики у школах Карловців, Вуковару, Беоґраду, Осеку). У різний час в С. вчили також ін. вихованці Києво-Могилянсвкої Акад.: В. Крижанівський, І. Ластовецький, П. Михайловський.

За часів Петра І, зокрема під час російсько-турецької війни 1711, чимало сербських родів перейшло на бік Росії, між ними Владиславичі, Милорадовичі. Требинські, Божичі, Вишневські, Милютиновичі, а згодам Веселицькі, Витковичі, Бошняки та ін. Увійшовши до складу козацької старшини і діставши маєтки, вони залишилися назавжди в Україні, вчили дітей здебільша у Києво-Могилянській Академії, і деякі з їх нащадків стали видатними укр. гром. і культ. діячами.

У зв’язку з заселенням Південної України в сер. 18 ст. збільшилася кількість сербів в Україні, що емігрували з окупованої Австрією Північної Сербії; з них, а також з волохів та ін. вихідців була створена 1752 р. адміністративно-територіяльна одиниця під назвою Нова Сербія і 1753 р. — Слов’яно-Сербія (1764 р. вони увійшли до складу Новоросійської губернії). Багато з поселених на цій території сербів тікало на Запорізьку Січ. Серби брали також участь у гайдамацькому та коліївському повстаннях і, з другого боку, були також у лавах російського війська, що придушувало ці повстання. Поселені на Півд. Україні серби асимілювалися згодом з укр. населенням.

На 1740 — 60-і pp. припадає виникнення укр. поселень у Бачці, а в кінці 18 ст. у Сремі.

19 — 20 століття

Видатний вплив на укр. відродження й укр. літературу (зокрема на діячів «Руської Трійці») мав сербський письменник, фольклорист і мовознавець 19 ст. Вук Караджіч (1819 відвідав Україну); за зразком створеного ним сербського правопису розвинувся й український фонетичний правопис. Особисті зв’язки з сербськими діячами культури підтримували Я. Головацький, М. Костомаров та ін.

У другій половині 19 ст. у Києві (під проводом М. Драгоманова), Одесі (під проводом А. Желябова) та ін. м. України створилися комітети допомоги грошима, зброєю, добровільцями для визвольної боротьби сербів й ін. балканських народів проти турків. Безпосередню участь у боях брали українські письменники і діячі: поет Іван Манжура, актор і режисер М. Садовський, В. Яновський та ін. М. Старицький видав 1876 у Києві зб. перекладів «Сербські народні думи і пісні», призначаючи прибуток з неї на користь Сербського Червоного Хреста. Відгомін сербських подій наявний у творчості Івана Франка, Олени Пчілки, Лесі Українки, Сидора Воробкевича, Юрія Федьковича. У кінці 19 і на початку 20 ст. сербські народні пісні й твори сербських письменників перекладали, крім Івана Франка, Остап Барвінський, М. Бучинський, О. Навроцький. Одночасно з цим в Сербії почалося зацікавлення творчістю Тараса Шевченка, Марка Вовчка й інші українські письменники. Із сербськими літературними й громадськими діячами були знайомі М. Драгоманов, О. Барвінський, М. Лисенко й ін. Д. чл. НТШ були обрані сербські учені: Олександр Беліч, Степан Бошковіч, Іван Ерделяновіч, Борівой Мілоєвіч, Йован Цвіїч та ін. Після другої світової війни з’явилися українські переклади сербської народної поезії М. Рильського («Сербські епічні пісні», 1946; «Сербська народна поезія», 1955; разом з Л. Первомайським); творів сербських письменників В. Нушіча, Б. Чопіча, І. Андріча й ін. У перекладі на сербську мову з’явилися крім «Слова о полку Ігореві» (1957), окремі твори І. Франка, М. Коцюбинського, Ю. Яновського, М. Стельмаха, О. Гончара та ін. У 1969 вийшло перше вид. творів Т. Шевченка сербською мовою під назвою «Кобзар». У 1972 був виданий у Новому Саді «Підручний Термінологічний Словник сербо-хорватсько-русько-український» М. Кочіша.

У 1848 році українські та сербські національні діячі зустрілися на Слов’янському конгресі в Празі, у 1916 націоналісти обох країн взяли участь у конференції Союзу народів в Лозанні.

У політичних українсько-сербських взаєминах переважало протиукраїнське наставлення, зумовлене сильно закоріненим серед сербів русофільством. У 1917 — 20 рр. Сербія не визнала української державності, утруднювала працю Українського Червоного Хреста тощо. Між двома світовими війнами серби сприяли головним чином російській еміграції. Під час Другої Світової війни в складі збройних сил Хорватії діяв Український легіон, який вів бойові дії проти сербських партизан. Протиукраїнські настрої виявилися в розгромі українських еміграційних організацій й українських поселень з Юґославії у 1944—45.

Сучасні відносини

Дипломатичні відносини між Україною і Союзною Республікою Югославія (СРЮ) було встановлено 15 квітня 1994 року. Між обома країнами відбувається інтенсивний політичний діалог. Мають місце регулярні контакти на всіх рівнях, спрямовані на реалізацію двосторонніх договорів та розширення договірно-правової бази відносин між Україною та Республікою Сербія.

Україна підтримує дипломатичні відносини з Республікою Сербія (РС) на рівні посольств. Послом України в Белграді є Олександр Ярославович Александрович.

На початку листопада 2017 року у Міністерстві закордонних справ Сербії зробили “останнє попередження” послу України в Белграді Олександру Александровичу, гостро розкритикувавши його заяви про цілковиту підпорядкованість сербської зовнішньої політики офіційній Москві. Та ще й пригрозили більш ніж серйозними наслідками: вислати з країни перебування і оголосити персоною нон-грата за “образу сербського народу”. Про це заявив державний секретар МЗС Сербії Івіца Тончев, коментуючи інтерв’ю українського посла, передає Укрінформ з посиланням на державне Радіо і телебачення Сербії (РТС). “Ми хочемо звернутися до міністерства закордонних справ  та уряду України, аби йому (Александровичу) вказали на подальшу неприпустимість такої поведінки”, – наголосив Тончев. На його думку, своїми заявами Александрович нібито порушує Віденську конвенцію про дипломатичні відносини.

Посол України в Сербії Олександр Александрович (ліворуч) та міністр закордонних справ Сербії Івіца Дачич

Посол України в Сербії Олександр Александрович (ліворуч) та міністр закордонних справ Сербії Івіца Дачич | Укрінформ

Александровича, яке розгнівало белградських високопосадовців умовно можна розділити на дві частини.

У першій йдеться про участь сербських громадян у конфлікті на Донбасі. Дипломат стверджує, що офіційний Белград не робить нічого, аби покарати своїх найманців за участь у бойових діях на Сході України.

У другій частині часто згадується Росія, яка, за словами дипломата, використовує Сербію для дестабілізації Західних Балкан, а точніше, про сербський фактор дестабілізації Македонії, створення напруженості у відносинах з Хорватією, участь сербських екстремістів у спробі державного перевороту в Чорногорії тощо.

Можливо, висловлювання українського посла мали занадто різкий характер, але безпідставними точно не були. Про сербських громадян, які воюють на стороні бойовиків Л/ДНР писано-переписано багато. За даними Служби безпеки України, на фронті вже побували сотні сербських найманців, які зовсім не приховують свого злочину і навіть хизуються ним, поширюючи фото та відео із зони конфлікту на своїх сторінках у соціальних мережах.

 

“Улюбленець” російського телебачення снайпер з Сербії Деян Беріч

За інформацією Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода перед сербським Високим судом все ж таки постали 24 особи, які брали участь у боях на Донбасі. Покарання: умовні терміни або ж домашній арешт. Українська сторона вважає такі покарання надто м’ягкими.
Ірина Фріз, народний депутат, член партії БПП коментує політичну позицію Белграду:

Ірина Фріз, народний депутат, член партії БПП | Укрінформ

“Офіційний Белград за три роки не розпочав жодного переслідування осіб з числа великої кількості своїх громадян, які беруть участь в бойових діях на боці окупаційно-російських угрупувань на Сході Україні.

У 2016 році Сербія голосувала проти резолюції ООН з порушення прав людини в анексованому Криму.

Це та інші неодноразові прояви підтримки Белградом російської політики відносно України, його мовчазної згоди щодо окупації Криму та частини Донбасу є наочними прикладами проросійської політики Сербії.

Оскільки немає жодних підстав та передумов для розвитку конфлікту та розбіжностей між Україною та Сербією, політична позиція Белграду може бути обумовлена лише вказівками Кремля. Переконана, що закиди сербської сторони до посла Александровича спрямовані на відволікання уваги від дій Сербії з неуклінної фактичної підтримки антиукраїнської позиції Белграду, яку він демонструє останнім часом”.

Двосторонні зустрічі на на найвищому та високому рівнях:

Січень 2001 року – робочий візит президента України Леоніда Кучми до Белграда, в ході якого відбулися переговори з Президентом СРЮ Воіславом Коштуницею.

Кінець вересня-початок жовтня 2001 року – візит до Києва Прем’єр-міністра СРЮ Драгіши Пешича.

Лютий 2002 року – візит до Києва Міністра закордонних справ СРЮ Горана Свилановича.

Вересень 2002 року – робоча зустріч президентів України і СРЮ Леоніда Кучми і Воїслава Коштуниці в рамках Всесвітнього форуму з питань стабільного розвитку в Йоганнесбурзі (ПАР).

Вересень 2002 року – зустріч Міністра закордонних справ України Анатолія Зленка з Міністром закордонних справ СРЮ Гораном Свілановичем під час 57-ї сесії ГА ООН у Нью-Йорку (США).

Квітень 2003 року – робоча зустріч Президент а України Леоніда Кучми з Президентом СіЧ Светозаром Маровичем в рамках Європейської конференції в Афінах (Греція).

Вересень 2003 року – робоча зустріч Президент а України Леоніда Кучми з Президентом СіЧ Светозаром Маровичем під час 58-ї сесії ГА ООН у Нью-Йорку (США).

Листопад 2003 року – офіційний візит до Києва Президента Сербії і Чорногорії Светозара Маровича, під час якого відбулися переговори з Президентом України Леонідом Кучмою.

Лютий 2004 року – візит до Белграда Міністра оборони України Євгена Марчука.

Жовтень 2004 року – візит Міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка до Белграду.

Січень 2005 року – участь Міністра закордонних справ СіЧ В.Драшковича в церемонії інавгурації Президента України В.А.Ющенка.

Лютий 2005 року – зустріч Президента України В.А.Ющенкa з Президентом Республіки Сербія Б.Тадичем в Загребі під час інавгурації Президента Республіки Хорватія С.Месича.

Травень 2005 року – зустрічі в Белграді Віце-Прем’єр-міністра України О.Б.Рибачука з Президентом Республіки Сербія Б.Тадичем, Прем’єр-міністром Республіки Сербія В.Коштуницею, Міністром міжнародних економічних відносин СіЧ П.Івановичем.

Червень 2005 року – офіційний візит Міністра закордонних справ Сербії і Чорногорії В.Драшковича в Україну.

Червень 2005 року – зустріч Голови Верховної Ради України В.М.Литвина з Головою Скупщини СіЧ Зораном Шамі в рамках 25 засідання Генеральної Асамблеї ПАЧЕС в Києві.

Листопад 2005 року – зустріч Прем’єр-міністра України Ю.І.Єханурова з Президентом СіЧ С.Маровичем в рамках Саміту глав урядів країн-учасниць ЦЄІ в м.П’єштяни (Словаччина).

Грудень 2005 року – участь офіційної делегації СіЧ на чолі з Міністром міжнародних економічних відносин СіЧ П.Івановичем у Форумі Спільноти демократичного вибору, який відбувся в Києві. Зустріч П.Івановича з Міністром закордонних справ України Б.І.Тарасюком.

Грудень 2005 року – зустріч Міністра закордонних справ України Б.І.Тарасюка з Міністром закордонних справ СіЧ В.Драшковичем під час засідання Ради Міністрів ОБСЄ (м.Любляна).

Січень 2006 року – офіційний візит Міністра закордонних справ України Б.І.Тарасюка в СіЧ.

Березень 2006 року – офіційний візит Міністра закордонних справ СіЧ В.Драшковича до України.

Липень 2007 року – робочий візит Міністра закордонних справ України А.П.Яценюка в РС.

14 лютого 2008 року – візит Міністра закордонних справ РС В.Єремича до України.

8-9 квітня 2008 року – візит Заступника Міністра закордонних справ України К.П.Єлісєєва до РС.

11 листопада 2008 року – розмова Президента України В.А.Ющенка та Президента РС Б.Тадича у Варшаві в рамках участі в урочистостях з нагоди 90-ї річниці відновлення польської державності.

19 червня 2009 р. – зустріч Президента України В.А.Ющенка з Президентом РС Б.Тадичем у Новому Саді (Сербія) в рамках 16-го саміту Глав держав Центральної Європи.

25 лютого 2010 р. – участь Першого Віце-прем’єр-мністра, Міністра внутрішніх справ РС І.Дачича в церемонії інавгурації Президента України В.Януковича.

5 липня 2010 р. – офіційний візит Голови Народної Скупщини РС С.Джукич-Деянович в Україну.

25-26 листопада 2010 р. – третє засідання Міжурядової українсько-сербської комісії з торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва.Українську делегацію очолив Заступник Міністра економіки України В.Пятницький.

4-5 квітня 2011 р. – офіційнйи візит Голови Верховної Ради В.Литвина в Сербію.

30-31 травня 2011 р. – офіційний візит Міністра закордонних справ Сербії В.Єремича в Україну.

4 листопада 2011 р. – робочий візит Прем’єр-міністра України М.Азарова в Сербію з метою участі в саміті ЦЄІ.

10-11 листопада 2011 р. – офіційний візит Президента Сербії Б.Тадича в Україну.

6-7 червня 2013 р. – офіційний візит Президента України В.Ф.Януковича до РС.

27-28 липня 2013 р. – робочий візит Президента РС Т.Ніколича в Україну.

5-6 грудня 2013 р. – робочий візит Міністра закордонних справ РС І.Мркича в Україну.

24 грудня 2014 р. – робочий візит Першого віце-прем’єр-міністра, Міністра закордонних справ Республіки Сербія І.Дачича в Україну.

16-17 липня 2015 р. – робочий візит Першого віце-прем’єр-міністра, Міністра закордонних справ РС І.Дачича в Україну в якості Головуючого в ОБСЄ.

3-4 грудня 2015 р. – робочий візит Міністра закордонних справ України П.А.Клімкіна до сербії в рамках участі у Міністерському засіданні ОБСЄ.

27-28 липня 2016 р. – візит делегації на чолі з Віце-прем’єр-міністром України з питань європейської інтеграції І.Климпуш-Цинцадзе до Сербії.

Торговельно-економічні відносини:

За даними Державної служби статистики України, у 2016 році двостороння торгівля товарами та послугами між Україною та Республікою Сербія склала 276  млн. дол. США, збільшившись у порівнянні з 2015 роком на 36,5%.

  • експорт товарів та послугдо Сербії склав 168,2 млн. дол. США;
    •  імпорт товарів та послуг з Сербії – 107,8 млн. дол. США;
    •  позитивне для України сальдо – 60,4 млн. дол. США.

Експорт товарів до Сербії склав 156,2 млн. дол. США (збільшення на 47,4%),  імпорт товарів з Сербії – 106,5 млн. дол. США (зростання на 27,9%), позитивне для України сальдо – 49,7 млн. дол. США.

Експорт послуг склав 12 млн. дол. США (зростання на 0,2%), імпорт – 1,2 млн. дол. США (скорочення на 4,1%), позитивне для України сальдо – 10,8 млн. дол. США.

Загальна динаміка обсягів торгівлі товарами і послугами між Україною і Сербією протягом 2008-2016 років наведена у таблиці (в млн. дол. США).

 

Показники 2008 2009 2010 2011 2012

 

 

2013 2014 2015 2016
Товарообіг 674 201 294 409 267 276 264 202 276
Експорт 579 143 211 289 136 132 122 118 168
Імпорт   95   58   83 120 131 144 142   84 108

 

У першому кварталі 2017 року двостороння торгівля товарами та послугами між Україною та Республікою Сербія склала 73,2  млн. дол. США, збільшившись у порівнянні з агналогічним періодом 2016 року на 38,6%.

  • експорт товарів та послугдо Сербії склав 42 млн. дол. США;
    •  імпорт товарів та послуг з Сербії – 31,2 млн. дол. США;
    •  позитивне для України сальдо – 10,8 млн. дол. США.

Експорт товарів до Сербії склав 39,7 млн. дол. США (зростання на  59,7%),  імпорт товарів з Сербії – 30,5 млн. дол. США (зростання на 18,7%), негативне для України сальдо – 9,2 млн. дол. США.

Експорт послуг склав 2,3 млн. дол. США (скорочення на 1,2%), імпорт – 0,7 млн. дол. США (зростання у 3 рази), позитивне для України сальдо – 1,6 млн. дол. США.

Основні статті експорту: руди, шлаки і зола; чорні метали і вироби з чорних металів; деревина і вироби з деревини; папір та картон; насiння і плоди олійних рослин.

Основні статті імпорту: пластмаси та полімерні матеріали; папір та картон; реактори ядерні, котли, машини; електричні машини; каучук, гума.

Станом на 31 грудня 2016 року, обсяг прямих інвестицій (акцінерний капітал) з Республіки Сербія в економіку України склав 30,7 млн. дол. США. Найбільший обсяг сербських інвестицій спрямовано в сільське господарство та промисловість.

Провідними інвесторами є сербські компанії «МК Груп» і «Таркетт».

 

Культурно-гуманітарна співпраця між Україною і Республікою Сербія (РС) реалізується на основі міжурядової Угоди про співробітництво в галузі освіти, культури та спорту (1997 р.), Програми співробітництва у галузі культури між Міністерством культури і туризму України та Міністерством культури Республіки Сербія на 2009-2011 рр., Меморандумом між Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України і Міністерством з питань молоді та спорту Республіки Сербія про співробітництво в галузі молодіжної політики, фізичної культури та спорту (2012). Діють також Угода про співробітництво між Державним комітетом архівів України та Архівом Сербії і Чорногорії (2004 р.), угода про співробітництво між Національною бібліотекою ім.Вернадського і Національною бібліотекою Сербії (2005), Угода про наукове співробітництво між Національною академією наук України та Сербською академією наук і мистецтв (2006 р.), Робочий протокол на 2006-2010 роки між Національною спілкою письменників України та Спілкою літераторів Сербії (2006 р.), Угода між Київською обласною державною адміністрацією та Автономним краєм Воєводина про торговельно-економічне, науково-технічне і культурне співробітництво (2006 р.).

Наукове та освітнє співробітництво:

Співробітництво між Україною та Республікою Сербія в галузі освіти, науки і технології здійснюється на підставі прямих угод між вищими навчальними закладами обох країн, зокрема:

–                     між Донбаською державною машинобудівельною академією та Господарською академією м.Новий Сад;

–                     між Луганським національним унiверситетом iмені Т.Шевченка та Університетом м.Ніш;

–                     між Національною академією природоохоронного та курортного будівництва та Белградським університетом;

–                     між Чернівецьким торговельно-економічним інститутом та Університетом УНІОН м.Белград;

–                     між Харкiвським нацiональним унiверситетом радiоелектронiки та Університетом у м.Белград;

–                     між Київським національним Університетом імені Тараса Шевченка і Белградським університетом;

–                     між Львівським національним університетом імені Івана Франка і Белградським університетом;

–                     між Харківським національним університетом імені В.Н.Каразіна і Белградським університетом;

–                     між Донецьким національним університетом і Белградським університетом.

Договірно-правова база:

Кількість чинних документів: 71.

Ключові документи: Угода між Урядом України і Союзним Урядом Союзної Республіки Югославія про торгівлю та економічне співробітництво (27.11.1996 р.), Угода про співробітництво в галузі освіти, культури та спорту між Урядом України і Союзним Урядом Союзної Республіки Югославія (27.01.1997 р.), Угода між Урядом Республіки Сербія та Кабінетом Міністрів України про відмову від візових вимог для громадян (08.12.2011 р.), Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Сербія про співробітництво в галузі оборони (01.09.2012 р.).

Важливі документи, які перебувають на стадії опрацювання: угоди про вільну торгівлю, про співробітництво в галузі соціального забезпечення, про співробітництво у сфері інтелектуальної власності, про співробітництво у сфері боротьби зі злочинністю, низка угод у транспортній сфері.

Співробітництво між регіонами України та регіонами Сербії

Україна активно розвиває контакти із Сербією на регіональному рівні. Цьому сприяють, зокрема, чинні двосторонні документи про співробітництво між регіонами двох країн. Так, на сьогодні у цій сфері діють такі угоди:

  • Протокол про наміри сприяння розвитку двостороннього співробітництва між Чортківським районом Тернопільської області (Україна) та Общиною Кула Автономного краю Воєводина (Республіка Сербія);
  • Угода між Київською обласною державною адміністрацією України та Автономним краєм Воєводина Сербії і Чорногорії про торговельно-економічне, науково-технічне і культурне співробітництво;
  • угода між Державною адміністрацією Тернопільської області (Україна) і Адміністрацією Автономного краю Воєводина (Республіка Сербія) про торговельно-економічне, науково-технічне і культурне співробітництво;
  • угода про співпрацю між Автономним краєм Воєводина (Республіка Сербія) та Закарпатською областю (Україна);
  • протокол про наміри між Кіровоградською обласною радою України та Скупщиною Автономного краю Воєводина Республіки Сербія.

Міжрегіональне співробітництво розвивається й в економічній сфері. Свідченням цього стало підписання угод про співробітництво між регіональними ТПП України і Сербії: між Сумською торгово-промисловою палатою України та Господарчою палатою Панчево, між Черкаською торгово-промисловою палатою України та Господарчою палатою Пожаревац, між Рівенською ТПП України та Господарчою палатою Лесковац, між Київською обласною (регіональною) торгово-промисловою палатою (України) та Торгово-промисловою палатою Автономного краю Воєводина (Республіка Сербія), між Закарпатською Торгово-промисловою палатою та Регіональною господарською палатою м.Сомбор, між Закарпатською Торгово-промисловою палатою та Регіональною господарською палатою м.Новий Сад, між Торгово-промисловою палатою м.Київ та промисловою палатою м.Белград.

Налагодженню міжрегіональних контактів сприяло проведення Українсько-сербського бізнес-форуму в Києві 3-4 жовтня ц.р.

На форумі ТПП України та Vojvodina Metal Cluster (VMC) підписали меморандум про співпрацю як на міжнародному, так і національному рівні. Вони визначать можливості для спільної розробки та реалізації проектів у рамках фінансованих ЄС програм. ТПП України та VMC співпрацюватимуть для здійснення спільних заходів, спрямованих на встановлення контактів між компаніями та науково-дослідними інститутами Сербії й України, а також на передачу знань в області технологій та інновацій. VMC – бізнес-асоціація, що працює над підвищенням конкурентоспроможності металургійного сектора в Воєводині. Вона об’єднує понад 130 членів, МСП і організацій підтримки бізнесу. Члени VMC мають 300+ мільйонів євро річного доходу (з яких 82+ мільйонів євро – на експорт).

Посол України в Сербії здійснює регулярні регіональні поїздки по Сербії з метою налагодження політичних, економічних та культурних контактів.

Результатом такої роботи стало проведення виставки голограм, присвяченої річниці смерті князя Володимира Великого у Сремській Митровиці; досягнення домовленості про відновлення контактів між ТПП Крагуєвця і Дніпропетровською областю; про налагодження економічног оспівробітництва і побратимських звязків між Нішем, Крагеєвцем і Пожаревцем з одного боку та українськими регіонами з іншого.

Українська громада:

Історія становлення української громади в Сербії

З території сучасної України, у давні часи та в різних історичних і економічних умовах, український народ переселявся на простори сьогоднішньої Республіки Сербії. Ще в XV столітті, за часів навали Туреччини на Балканський півострів, починаються доселення церковних і учених людей. Поступово цей процес посилюється, особливо на початку XVIII століття. Найінтенсивнішими і наймасовнішими були переселення на територію сьогоднішньої Воєводини, яка в той час входила до складу Австро – Угорщини. Заслуговує уваги й те, що в 1735 році викладачами латинської та слов’янських мов, філософії та богословских наук в Сремських Карловцях були професори з Київської Академії. Одним з найвідоміших серед них був Емануїл Козачинський. Він написав і разом з своїми учнями поставив першу сербську театральну виставу.

Перебування українських ченців у фрушкогорських монастирях початком XVIII століття відкриває ще один особливий розділ сербско-українських зв’язків. Так, наприклад, в 1743 році Арсеніє Йованович Шакабенда з київського монастиря Печерська Лавра (перший вищий учбовий заклад східних слов’ян і предтеча Київської академії) доводить в Карловачку митрополію іконописців. Ці майстри розписували монастирі та навчали ремеслу сербських малярів. Деякі з тих фресок і сьогодні прикрашають стіни та арки фрушкогорских монастирів. В монастирях Обед (не зберігся), Врднік, Язак, Бешеново, Шишатоваць, П’ятковиця, Кувеждин, Дівша, Привина Голова, Хопово, Крушедол, Велика Ремета, Гргетег, Раковиця і Беочин зберігались такі Богослужбові та церковні книжки, видані в Україні, такі як: Київські псалтирі, літургії, біблії, життя святих, апостоли, апостольські розмови, канони, духовні альфабети. Серед них були і книжки з природних наук, бесіди, філософії з логікою та інші. Більшість з них збереглась і до сьогоднішніх днів. Тільки в двох монастирях – Фенек і Мала Ремета, не було книжок з тих часів.

В першій половині XVIII століття, коли Австрія витіснила Туреччину з південно-східної Європи, почалося систематичне переселення людей з цілого Царства. Землі сучасної Воєводини в ті часи були слабо населені та економічно не розвинені. Це й так незавидне становище ще більше погіршилось переселенням Сербів на простори теперішної України, де була заснована Нова Сербія і Словя’носербія. На ці свобідні простори почалася систематична колонізація словаків, чехів, угорців, німців, поляків і інших народів.

Вже в 1745 році з території сьогоднішньої України починається переселення слов’янських народів у Бачку, Срем і Славонію. Перші організовані доселення були в Кулу, Крстур (сьогодні Руський Крстур), Куцуру та інші місця в районі Бачки, а декілька років пізніше в районі Шіду і Срему.

Запорізькі козаки у Воєводині. В 1775 році після зруйнування української козацької держави на Дніпрі – Запорізької Січі російська цариця Катерина Велика прогнала козаків з держави. Вони декілька років блукали краями турецького царства, берегами Дунаю, Молдавії та Татарії. Незадоволені умовами життя в Туреччині козаки попросили в австрійського царя Йосипа IIдозволу на переселення в Царство. Після довгих переговорів вони отримали згоду. Але запропоновані умови доселення були досить несприятливі для запорожців. Козаки були зобов’язані самі озброюватись та забезпечуватись кіньми, служити під командуванням німецьких офіцерів, носити тільки свою народну козацьку форму, немали права одружуватись, їхнє пересування було обмеженим, нагорода за військову службу була мінімальною і так далі. За таких умов в 1785 році доселено від 7000 до 8 000 людей. Це була друга хвиля переселення українців на простори сьогоднішньої Воєводини. Частину козаків, розділених на малі групи, розселили в зоні військової області в напрямку Туреччини. Розміщені в районі Банату, козаки мали свій збірний центр в Темішварі, а бригади в Панчеву та Білій Церкві з збірним центром в Сенті. З цього центру, пізніше, вербували людей в міліцію Суботиці, Нового Саду і Сомбору. Постарівши, козаки виходили з війска з скромною платнею і поселялись в Тітелі, Ковілю, Шайкаші та інших околицях.

Дальша доля цих Українців не достатньо розсвітлена. Деякі історики вважають, що через заборону одруження це козацьке плем’я поступово вимерло. Інші думають, що запорожці зтопились з місцевим населенням і стали Сербами. Можливо частина козаків і не затрималась довго в районі Бачки, а повернулася старими шляхами в задунайську січ, а можливо навіть іна Дніпро, в рідний край – звідки і прийшли. Сьогодні про існування тих Українців незалишилось достовірних слідів.

Емігрування в двадцатих роках XX століття. В двадцатих роках XX століття (під час Жовтневої революції в Росії) майже 70 тисяч біженців з України і південної Росії знайшли свій притулок в Королівстві Сербів, Хорватів і Словенців. Між доселенцями було близько 40 тисяч військових і 30 тисяч цивільних людей. Припускається, що серед емігрантів було більше ніж 30 тисяч Українців за походженням або місцем народження. Спочатку ці біженці були розміщені по цілому королівстві в близько 300 колоніях. Тільки в 1924 році вони отримали право свобідного вибору постійного місця проживання. Більша частина висловилась за Сербію, а переважна більшість Українців з західної України вибрала Білград, Загреб, Воєводину та Славонію.

Було засновано Культурне товариство «Просвіта», а згодом і «Українське товариство». Готувались Шевченківські вечори, співались українські пісні, читались вірші, танцювались народні танці, в закуплених приміщеннях відкривались бібліотеки та читальні зали і тому подібне. Шевченківські вечори в Королівстві СХС переросли в «Дні української культури». Театральний гурток товариства плекав верхунський театральний репертуар, а у співпраці з сербським хором були організовані успішні концерти, де виконувались сербські та українські пісні. З часом «Просвіта» відкрила свої філіали в Новому Саді, Великому Бечкереку (пізніше Петровград, сьогодні Зренянин), Суботиці, Шіду та в інших місцях. У Смедереві було засновано Товариство «Кобзар», яке мало драматургічні та музичні гуртки. Українські аматорські драматургічні гуртки існували в Шабці, Пожаревці, Заєчарі та в деяких менших місцях. Студентська молодь заснувала українське товариство студентів. Серед емігрантів було богато високоосвідчених людей (професорів, адвокатів, лікарів, фармацевтів, митців та інших), які залишили глибокий слід в освіті, мистецтві та культурі Сербії між двома світовими війнами.

Колонізація Воєводини.Наймасовніші переселення Українців з Боснії до Сербії були після Другої світової війни, у 1945 – 1946 рр.. Новоутворена держава – Федеративна Народна Республіка Югославія населяла Воєводину партизанськими сім’ями з Босни, Ліки, Банії, Герцеговини, Далмації, Чорногорії та Сербії. Цією колонізацією переселено декілька десяток українських сімей. Українці поселились в Руському Селі, Нових Козарцях і Країшніку в районі Баната, потім в Будісаві, Ковілю, Качу, Бачком Ярку, Змаєву, Раткову та інших місцях в районі Бачки, а декілька сімей поселилось в Бешкі, Добановцях і Соко Салаші (біля Земуна) в районі Срема. Беручи до уваги велику територію, на якій знаходились колонії, та малу кількість сімей, Українці становили малочисленну громаду у всіх цих місцях.

Поодинокі переселення. В п’ятдесятих та шістдесятих роках минулого століття, в пошуках кращих умов життя, Українці інтенсивно переселяються з Боснії у Воєводину. Незважаючи на поодинокість та неорганізованість переселюється велика кількість людей. У Воєводині створюєтьсяочевидна українська діаспора. За переписом населення після Другої світової війни, а й раніше, неможливо було визначити справжню кількість Українців у Воєводині. Українська національна меншина не була виділена як самостійна, а розподілена під спільну назву «Русини, Рутени, Українці, Малоруси», або поділена за релігійною орієнтацією. Ці дані не вказували на справжню кількість Укрїнців і викликали вагання та подив користувачів цих списків. Тільки після перепису 1971 року Українці отримують свою національність і на списках перепису населення мають свою колонку.

Фестиваль української культури «Калина» – найбільший культурно-мистецький захід української спільноти у Сербії

Кількісні показники етнічних українців

Згідно з даними останнього перепису населення 2002 р., близько 16-ти тисяч сербських громадян визнають себе русинами, та біля 5 тисяч – українцями.

Місця компактного проживання

Регіоном компактного проживання меншини є Автономний край Воєводина, зокрема, адміністративний центр автономії Новий Сад та міста Врбас, Кула, Сремська Митровиця, Інджія – для українців та Новий Сад, Руський Крстур, Куцура, Джурджево, Шид – для русинів. Незначна кількість українців та русинів мешкає у столиці країни Белграді.

Основні громадські організації

2 листопада 2002 р. в Новому Саді обрано склад Національної ради русинської національної меншини РС. Головою зазначеного органу є Славко Рац.

17 травня 2003 р. українська громада обрала Національну раду української національної меншини РС у складі 18 осіб, отримавши статус окремої національної меншини. Головою зазначеного органу є Йосиф Сапун.

Окрім національних рад, українсько-русинська громада охоплена діяльністю Союзу русинів-українців Сербії(член Світової федерації українських лемківських об‘єднань) та Товариства української мови, літератури та культури ім. Т.Шевченка «Просвіта», а також низки культурно-мистецьких товариств на місцевому рівні.

Голова Союзу русинів-українців Сербії Б.Віславський (обраний у 2008 р.), почесний голова Союзу С.Сакач та члени організації спрямовують свою діяльність на організацію культурних і освітніх заходів, які сприяють збереженню української свідомості меншини. Зокрема, організовуються літні школи для молоді, проводяться виставки, цикли лекцій, присвячені важливим подіям історії України та історії русинів і українців РС тощо.

Товариство української мови, літератури і культури ім. Т.Шевченка «Просвіта» є впливовим громадським об’єднанням української громади (голова – С.Микитишин). Завдяки активній діяльності філій Товариства в містах Новий Сад, Кула, Врбас, Інджія та Сремська Митровиця рівень організації культурно-освітнього життя українців РС якісно покращився.

Важливу роль у збереженні української пісенної та танцювальної культури відіграють також культурно-мистецьке Товариство ім. Івана Сенюка в м. Кула, Товариство «Карпати» у м. Врбас, «Коломийка» в м. Сремська Митровиця.

Забезпечення освітніх прав.

Предмет «Українська мова з елементами національної культури» викладається на відділенні україністики філологічного факультету Белградського університету та факультативно, в рамках навчальної програми для учнів першого-восьмого класів, у дев’ятнадцятьох класах одинадцяти сербських середніх шкіл у містах: Новий Сад, Кула, Врбас, Сремська Митровиця та селищах Будісава і Крушіч Автономного краю Воєводина. Регулярне навчання русинською мовою здійснюється у гімназії «Петро Козм’як» (м. Руський Крстур) та середніх школах м.м. Куцура і Джурджево. Факультативне навчання русинської мови з елементами національної культури здійснюється у 35 школах 17 міст АК Воєводини РС. На філософському факультеті Новосадського університету функціонує кафедра русинської мови і літератури.

ЗМІ громади

Українською мовою друкується щомісячна газета «Рідне слово» та дитячий журнал «Соловейко». Радіопрограми українською мовою транслюють регіональні радіостанції в містах Врбас, Кула, Інджія, Сремська Митровиця та воєводинська компанія РТВ з м.Новий Сад. Українською редакцією РТВ щотижня транслюються 2 україномовні телепередачі. Окрім того на території АК Воєводина періодично транслюються півтора хвилинні щоденні інформаційні телепередачі українською мовою з сербськомовними титрами. Русинською мовою виходить щотижнева інформаційно-політична газета «Руске слово», молодіжна газета «МАК», дитячий журнал «Заградка», літературно-культурний журнал «Шветлосц», християнський часопис «Дзвони» та щорічні видання «Голос Союзу-українців Сербії», науковий збірник «Студія рутеніка», культурно-мистецький альманах «Ерато над Коцуром». На радіо Новий Сад програми русинською мовою щоденно займають 4 години ефіру, радіомовлення русинською ведуть також місцеві радіостанції в містах Кула, Врбас, Бачка Топола та Шид. Телебачення Нового Саду надає 11 годин щомісячно для транслювання русинськомовних передач.

 

Дипломатичні представництва України:

Посольство України в Республіці Сербія