Реалізація проекту проходить під егідою УСК

Матері дочекалися синів, а діти – батьків: у Борисполі зустрічали звільнених полонених

… 74 наших. Хтось перебував у полоні рік, хтось – два, а комусь довелося стати бранцем бойовиків аж на три роки. Головне – всі вільні та живі. Головне – матері дочекалися синів, а діти – батьків.

Така думка не полишала  27 грудня Олександра Трохимчука, автора публікації Укрінформу, який намагався передати емоції, що залишилися за кадром цього довгого дня, який непомітно перетік у ніч, а потім – у наступну добу.

Два літаки з нашими співгромадянами, звільненими з полону ОРДЛО, приземлилися у військовому секторі аеропорту “Бориспіль” після опівночі вже, по суті, 28 грудня. Але цій щасливій миті передували близько шести годин очікування спершу біля КПП, потім – на самому летовищі. Героїв дочекалися і їхні рідні, і журналісти, і волонтери, і прості звичайні небайдужі люди, котрі захотіли підтримати звільнених. Було чимало дітей – школярів і навіть три-чотирирічних малюків. Були й юні студенти столичних вишів. Загалом, сотні три людей з повітряними кульками, прапорами і плакатами у руках…

“Ми міцні як скеля, а крепучі як кремінь і усе, що нас не може подолати, робить нас сильнішими” – ці фрази молодший сержант 128-ї бригади, снайпер Олександр Олійник написав у листі додому, пробувши понад 1050 днів у полоні бойовиків. Плакат із аналогічним написом бачимо в руках жінок, котрі прийшли зустрічати його в Борисполі. Серед них – і мама військового Тетяна. Заручником ОРДЛО її син став 9 лютого 2015 року під час подій у Дебальцевому.

“Саша зателефонував і сказав, що вже на своїй землі. Після цих слів я знепритомніла…” – розповіла Тетяна Олійник про розмову із сином після звільнення його з полону 27 грудня 2017 року.

Крім матері, звільненого бранця чекав і старший брат Валерій зі своєї сім’єю – на цю зустріч вони спеціально приїхали з Варшави.

Просочуючись далі крізь черги-натовпи, знайомимось із рідними ще одного звільненого полоненого – “кіборга” Олександра Морозова, який потрапив у полон наприкінці зими 2015-го. Його група підтримки тримає у руках великі плакати із зображенням бійця і словами підтримки. Зустрічати його із Сумщини приїхали, зокрема, батько Олександр і наречена Наталія.

“Хочу весілля, хочу в декрет. Я й так три роки чекала!” – усміхається дівчина, розповідаючи про спільні із Сашком плани на майбутнє.

… І ось наші герої вийшли з літаків. Після нетривалих виступів Президента і дипломатів колишні бранці нарешті змогли обійняти своїх рідних. Направду, навіть не пам’ятаю, коли востаннє бачив такі тихі обійми. Отак стоїш дивишся на цих знову щасливих людей – і ніби грієшся їхнім теплом. Усмішки і сльози радості.

“Дихати легко… А всі емоції ще треба пережити”, – поділився із журналістами відчуттями у перший день після звільнення науковець Ігор Козловський, який пробув у полоні два роки.

Про досвід, замішаний на випробуваннях в якості бранця, він збирається написати книгу. Крім того, планує невдовзі повернутися до наукової та викладацької роботи. Та найголовніше, чого хоче чоловік наразі, – простого спілкування з рідними.

… Тож 74 українських родини вже отримали найголовніший і такий довгожданий подарунок на Новий рік – дочекалися повернення додому своїх рідних людей. Але сторінка звільнення полонених для України ще не перегорнута, адже на тимчасово окупованій території Донбасу ще залишаються 93 українські заручники.

Фото: Павло Багмут