Реалізація проекту проходить під егідою УСК

Доброзичливий гумор Павла Прокоповича Глазового до Дня сміху

До Дня сміху Укрінформ пропонуємо послухати вибрані гуморески відомого класика гумору.

Буцімто невибагливі на «естецький» слух гуморески роблять людей щасливішими і звільняють їх від страху. Звичайно, цю книжку адресовано передовсім дорослим, але такі розділи, як «Де беруться діти» та багато інших гуморесок з радістю читаються уже кількома поколіннями школярів. У цій книжці уперше зібрано найкращі твори Майстра сміху з усіх періодів його творчості.

Гумор Павла Прокоповича — доброзичливий, веселодайний. Його байкам притаманні дотепність і влучність. Чимало байок та мініатюр мають риси народного анекдоту. Гуморески Глазового – життєві, тому і зробили його легендою ще за життя. Притаманні поету любов до рідної землі, до свого народу, вболівання за українську мову, українське мистецтво донесені до людей в гумористичній формі допомогають їм переосмислити своє буття.

ПРОСТО СЛУХАЙ:

ПРОСТО ЧИТАЙ:

Кухлик

Дід приїхав із села, ходить по столиці.

Має гроші – не мина жодної крамниці.

Попросив він:

– Покажіть кухлик той, що з краю.-

Продавщиця:

– Что? Чево? Я нє панімаю.

Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка.

– Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.-

Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:

– На Вкраїні живете й не знаєте мови.-

Продавщиця теж була гостра та бідова.

– У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.-

І сказав їй мудрий дід:

– Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда в моєї корови:

Має, бідна, язика і не знає мови.

Прогноз погоди

Рада була, радесенька бабуся Федора,

Як їй радіо у хату провели учора.

Увечері репродуктор мовив громогласно:

— Завтра опадів не буде, сухо буде, ясно…—

Баба встала пораненьку, вийшла на подвір’я

І розклала на ряднині, щоб сушилось, пір’я.

Сонце встало, як умите, йде все вище й вище.

Раптом дощ як уперіщить, вітер як засвище!

Підхопило пір’я з двору й потаскало вгору.

Це як громом оглушило стареньку Федору.

— А казало ж: без опадів…

А казало ж: сухо…—

Взяла вона репродуктор, як кота, за вухо,

Прив’язала до ломаки й вистромила з хати.

— Мокни і ти, окаянний, щоб знав, як брехати!

Залізний характер

— Нам, мужчинам, дорікають: їздячи трамваєм,

Ми, мовляв, жінкам ніколи місць не уступаєм,

Бо, мовляв, ще є мужчини некультурні й грубі.

В цьому треба розібратись, громадяни любі.

Якось їхав я трамваєм, а уздовж проходу

Натопталось душ п’ятнадцять женського народу.

Треба місцем поступитись. А кому охота?

Ти стоятимеш, а сяде тютя жовторота.

Я до публіки й звернувся: “Женщини і дами!

Хто найстарша і найтовща буде тут між вами?”

Всі мовчать, як без’язикі, мов заклало вуха.

Я й кивнув одній бабусі: “Йди сідай, старуха!”

А вона попалась, видно, із єхідних штучок.

“Та сиди вже там, — говорить, — теж мені онучок”.

Я до іншої звертаюсь благородно й чітко:

“Ви, по-моєму, найтовща. Йдіть сідайте, тітко”.

А вона стоїть, як скеля, наче й не до неї.

Не оцінює культури й чемності моєї.

Я до третьої заходжу з іншого вже краю.

“Вам, мамашо, скільки років стукнуло?” — питаю.

А вона скривилась гірко і сказала строго:

“То тебе об стінку лобом стукнули малого!”

Як почув таку я фразу, сів на місце зразу.

Більше женщинам я місця не давав ні разу.

І мене тепер не стягне найсильніший трактор.

Ми, мужчини, теж умієм показать характер.

Шпаргалка

Готувався виступати на нараді бюрократ.

Добирав для нього дані цілий тиждень апарат.

Він увечері шпаргалку прочитав, пробубонів

І засунув у кишеню габардинових штанів.

Вранці вийшов на трибуну, набурмосився, як біс.

Звичним рухом у кишеню за шпаргалкою поліз.

Лапав, мацав, нагинався, руку сунув аж до дна:

Що за диво? Де шпаргалка? Де поділася вона?

Бюрократ водички випив, щоб звучав сильніше бас,

І сказав: — Нові успєхи, безусловно, є у нас.

А чи сильні ті успєхи, чи внушительні вони,

Доложити вам не можу, бо надів не ті штани.

Батькова наука

Водить батько зоопарком

Хлопчика малого.

— Ти ж уважно придивляйся,

Поучає строго. —

Он двогорбий верблюдяра,

Корабель пустині.

Бач, у нього, дармоїда,

Два горби на спині.

Він до їжі як дорветься,

То вже не зіває:

Сам по горло нажереться

І в горби напхає.

О, дивися! Став на ноги,

До бар’єру суне…

Можеш, синку, дулю дати —

Ось побачиш, плюне!

А хлопчина рад старатись!

Роздражнив тварину,

Тицьнув дулю й заховався

Батькові за спину.

Як крутнеться та як плюне

Бісова худоба!

Заліпило батьку очі,

Заплювало лоба.

Батько хлопця смик за вухо,

Потім за волосся.

— Ну яке ж ти стерво, — каже, —

В кого ти вдалося?

Марків список

Марко гроші позичає — голубом туркоче,

А позичить — зволікає, віддавать не хоче.

Раз його один знайомий здибав та й питає:

— Ти коли повернеш гроші? Рік уже минає. —

Марко зсунув капелюха, схожого на миску.

— Зараз, — каже, — подивлюся, чи ти є у списку. —

Взяв блокнотик, посміхнувся і сказав ласкаво:

— Є у списку, не хвилюйся, поверну, їй-право.

Через рік знайомий Марка знов зустрів у парку.

— Ти коли повернеш гроші? Май же совість, Марку!

Хитрий Марко крутить носом, схожим на редиску.

— Зараз, — каже, — подивлюся, чи ти є у списку.

— Це ганьба, — скипів знайомий. — Що ти за людина?

В тебе совісті лишилась хоч одна краплина? —

Марко гордо подивився і у боки взявся:

— Ти чого це розходився? Що ти розкричався? —

І додав, під носа ткнувши ручку-самописку:

— Ще раз тявкнеш — бідний будеш. Викреслю зі списку!

Суперечка

Матір звуть Елеонора, а батечка — Савка.

Синок у них підростає, ім’я йому Славка.

Батько щирий українець, мати — сибірячка.

— Нє говорі, — учить мати, — гавкаєт собачка.

Вєдь нє гавкаєт собачка, она, дєтка, лаєт.

Ето тєбє твой папаня язик засоряєт.

Сколько раз я говоріла: пожалєй рєбйонка!

Зачєм же ти уродуєш, дєлаєш подонка?

— Прошу слова вибирати, — насупився Савка. —

Це ти мене зараз лаєш, а собака — гавка.

Пилип у Римі

Не доводилось Пилипу бувать далі Криму,

А недавно взяв путівку і махнув до Риму.

Оглядаючи музеї й різні колізеї,

Він заґавився й від групи відбився своєї.

«Зайду,— дума,— в ресторанчик».

Ледве сів за столик,

А вже кельнер біля нього крутиться, соколик.

Пилип меню розглядає, кінчик носа чуха.

Не зна ж мови, як то кажуть, ні рила, ні вуха.

І сказав він: — Пардон, гарсон! Фужер коньякессо,

Порціоні біфштексіно, гарнір — картоплесо.

Шугнув кельнер блискавично у сусідні двері,

Приніс м’ясо, і картоплю, й коньяк у фужері.

Зрадів Пилип, як дитина: — Штука непогана!

Не така вже вона й хитра — мова італьяна.

Береш слово, яке знаєш, та кінець доточиш —

І вже тобі несуть випить, і їси, що хочеш.—

Кельнер хитро посміхнувся, крутнув головою

І звернувся до Пилипа мовою такою: —

Ві тут ель би дуля з маком, а не картоплеси,

Єслі б не бил мой бабушка родом із Одеси.

Павло Глазовий. Гуморески. Видавництво: Абабагаламага, 2007 р.