Реалізація проекту проходить під егідою УСК

Пробудження українського кінематографу

28 грудня 1895 року, в підвалі «Гранд кафе» на бульварі Капуцинок в Парижі, відбувся перший публічний платний сеанс «сінематографа», винайденого братами Люм’єр.

Брати Люм’єр

Вишукана публіка, що зібралася на перший у світі кіносеанс, дивилася «Прибуття поїзду на вокзал Ла Сьота». Побачене справило на людей величезне враження – вони зіскакували з місць і в цілковитій паніці намагалися залишити приміщення, гадаючи, що ось-ось потраплять під потяг, що стрімко наближався. Ніхто з присутніх навіть уявити не міг, що через якихось 100 років кіно – наймолодше з усіх відомих мистецтв, стане наймасовішим і найпопулярнішим; величезні кінотеатри відкриються по всьому світу, а доходи від прокату фільмів сягнуть «космічних» цифр. Від «картинок що рухаються», кіно еволюціонувало до таких високотехнологічних штучок, про які годі й говорити. Спочатку був рух (1895), потім – звук (1927), за ним колір (1934; хоча експерименти з кольором відбувалися і в 20-х роках), а плівку, зрештою, замінила цифра.

Кінематограф в Україні

Історія українського кінематографу розпочалась 1893 року, коли головний механік Одеського університету  Йосип Тимченко  сконструював прототип сучасного кінознімального апарату та перший в Україні кінопроектор. Він же й розпочав перші кінозйомки.  А наприкінці 1893 року в одеському готелі «Франція» відбулась демонстрація його перших короткометражних стрічок. 1896 року в Харкові фотограф Альфред Федецький також зняв кілька хронікальних сюжетів, які були продемонстровані в Оперному театрі. Не відставала від цих міст Російської імперії й Західна Україна. В тому ж 1896 році розпочались регулярні кіносеанси у Львові.

У Києві перший кінотеатр було відкрито 1897 року. Ввечері 3 січня в клубі Київського дворянського зібрання відбувся пробний «сеанс рухливих живих картин кінематографа Люм’єра».

«Члени клубу та їхні сім’ї, – йшлося в анонсі газети «Життя і мистецтво» – входять безкоштовно, гості – з платою 1 крб.»

Кіноапарат Люм’єра на ту пору ще не був введений у серійне виробництво і його власником був керівник «Київського товариства драматичних артистів» Микола Михайлович Соловцов. Результат пошуку зображень за запитом "театр Бергоньє на вулиці Фундуклеївській"Перші фільми «крутили» в орендованому Соловцовим театрі Бергоньє на вулиці Фундуклеївській (нині приміщення театру російської драми ім. Лесі Українки). На час винайдення кіно вважалося атракціоном, «рухомою фотографією»; воно багато запозичувало з літератури і театру.

Вітчизняний кінематограф має столітню історію — українські стрічки творили і в жорстку сталінську добу, і в буремні для молодої України 90-ті роки.

“Запорізька Січ – перший в історії світового кіно український ігровий фільм 

Що стосується художнього кіно, то перший український ігровий фільм «Запорізька січ» було знято 1911 року у Катеринославі.  Відзняв фільм оператор та режисер Данило Сахненко при сприянні та матеріальній підтримці історика Дмитра Яворницького.

Кадр з фільму “Запорізька Січ”

Першим знайшов інформацію про фільм та дослідив творчість Данила Сахненка відомий дніпропетровський краєзнавець і письменник Микола Чабан.

“На жаль, повністю фільм “Запорізька Січ” не зберігся, лише чотири невеликих кадри вдалося віднайти в російських кіноархівах”, – повідомив М.Чабан.

Він сподівається, що є надія щось знайти у Франції, в архівах фірми “Пате”, на плівці якої знімалося ігрове кіно, за її кошт були придбані сторичні козацькі костюми для акторів, задіяних у фільмі.

Після цього кінематограф почав активно розвиватися, а в стрічках були задіяні найкращі тетральні актори того часу. У  той час вийшли фільми «Наталка Полтавка»  за участю Марії Заньковецької, «Москаль-чарівник», «Наймичка», «Богдан Хмельницький». Але зіркою тих часів безперечно була полтавчанка Віра Холодна, що знялась у багатьох фільмах Одеської кіностудії.

Проте, все-таки світову славу, на початку ХХ ст., українському кінематографу приніс талант Олександра Довженка. З’явилися фільми «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930).

Олександр Довженко – родоначальник українського кінематографу

Олександр Довженко є класиком та родоначальником українського кінематографу. Він є митцем світового масштабу, його творчість вплинула на розвиток світового кіномистецтва, а на його картинах вчаться митці в Американській та інших провідних кіноакадеміях світу.  1934 року на Міжнародному кінофестивалі у Венеції режисер отримав приз за свій фільм «Іван».

Юрко Тютюнник - "П.К.П." (1926)

Генерал армії УНР та повстанський атаман Юрко Тютюнник знявся в ролі самого себе

Сценарій до фільму «Звенигора» був написаний генералом армії УНР та повстанським атаманом  Юрком Тютюнником, який знявся в ролі самого себе. Фільм-легенда розповідає про гайдамацький скарб та буремні події національно-визвольної війни 1918-1920 рр.  Після хвилі репресій кінця 1930 років, в якій й загинув Тютюнник та багато інших українських політичних діячив, письменників та митців, фільм був заборонений  і навіть не згадувався у біографії та фільмографії О. Довженка.

 

 

Фільми Івана Кавалерідзе.

Іван Кавалерідзе – видатний український скульптор, кінорежисер, драматург. Його славетні пам’ятники: княгині Ользі в Києві,  Тарасу Шевченку в Полтаві та Ромнах, Богдану Хмельницькому в Чернігові, Артему у Святогорську є визнаними шедеврами монументального мистецтва.

Проте мало хто знає, що величезний доробок його художніх фільмів складає близько 20 кінострічок, у створенні яких він брав безпосередню участь. З появою звуку український кінематограф отримав нове дихання. У 30-х роках Іван Кавалерідзе знімає «Коліївщину» (1933), «Прометея» (1935), «Наталку Полтавку» (1936), «Запорожця за Дунаєм» (1937).
«Коліївщина» — не перший фільм І. Кавалерідзе, але саме ця стрічка принесла йому славу великого режисера. Неодноразово радянська влада звинувачувала режисера в «націоналістичному ухилі».

«Сон» (1964 р.) – фільм режисера Володимира Денисенка.

Вважається одним з найкращіх радянських фільмів доби «Хрущовської відлиги». Взагалі, вся творчість цього режисера була безкомпромісною, гостросоціальною, висвітлювала актуальні проблеми сучасності та правдиво відображала історичні події минулого. За іншу свою роботу – фільм «Женці» В. Денисенко отримав Державну премії ім. Т. Шевченка та головні нагороди на кінофестивалях в Ашгабаді та Ворошиловограді.

Фільм «Сон» здобув популярність також завдяки геніальній грі молодого Івана Миколайчука. Сміливе трактування образу Тараса Шевченка зробило фільм подією в мистецькому житті СРСР, а постать Шевченка (як і Миколайчука), стала уособленням непокори, бунту проти державної системи, яка пригнічувала й знищувала Особистість, що було актуально в епоху пізнішого брежневського «застою». І так залишається актуальним й до сьогодні.

«Камінний хрест», «Захар Беркут» та інші фільми Леоніда Осики.

Лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка, Державної премії ім. О. Довженка, головного режисера понад 10 фільмів Леоніда Осику називають одним з найкращих представників т.з. «поетичного кіно».

Володарі декількох кінонагород стрічки «Камінний хрест» (1968) та «Захар Беркут» (1972), зняті за творами українських класиків Василя Стефаника та Івана Франка, відразу стають популярними не тільки в Україні, але й по всьому Радянському Союзу. Чудова режисура, геніальна гра акторів (І. Миколайчук, Д. Ільченко, Б. Брондуков, К. Степанков) роблять ці фільми цікавими й для сучасного глядача.

Результат пошуку зображень за запитом "фільми Осики"

Кадр із фільму Леоніда Осики “Камінний хрест”

Заслуговує на увагу й останні фільм Л. Осики «Гетьманські клейноди», знятий 1993 року  за повістю Богдана Лепкого  «Крутіж». Дія історичної драми відбувається 1659 року, під час боротьби за владу й гетьманську булаву (а також й за незалежність України),  що розпочалась після смерті Богдана Хмельницького.

«Назар Стодоля», «Лісова пісня» та інші фільми Віктора Івченко.

Режисер Львівського театру імені Заньковецької (1937-1953) та режисер Київської кіностудії ім. О. Довженко (1953—1972) зняв 14 повнометражних художніх картин.
Напоєні народним духом та величним українським словом стрічки «Назар Стодоля» та «Лісова пісня» варті того, щоб їх дивитись й передивлятись.

Не можна також не згадати про двосерійний фільм «Надзвичайна подія» – психологічний шпигунський «екшн»,  нагороджений премією на II Всесоюзному кінофестивалі в Києві, драму «Іванна» (премія на III Всесоюзному кінофестивалі в Мінську) та екранізацію за однойменної повісті О. Толстого «Гадюка», за яку режисер отримав Державну премію ім. Т. Шевченка.

«Іду до тебе» (1971 р.) – фільм режисера Миколи Мащенко.

За радянською влади М. Мащенко називали «співцем романтики революції» та митцем «визначеної громадянської позиції», але зараз йому властива надмірне заохочення політики влади. Але факти залишаються фактами: його фільм «Комісари» здобув велику популярність не тільки в СРСР, а й був представлений на МКФ «Нове в мові кіно» в Італії, а на його «Як ґартувалась сталь» виховувались цілі покоління.

За фільм «Шлях до Софії» він отримав ряд державних нагород Болгарії, а за фільм «Овод» – орден Командора від Президента Італії та Державну премії ім. Т. Шевченка.
Фільм «Іду до тебе» розповідає про трагічне кохання та розкриває багатогранну постать української поетеси Лесі Українуи. В фільмі розкриті не тільки ліричні переживання поетеси, але й  її велика любов до України, до рідної мови, що є «душею народу».

Останній фільм митця, знятий 2008 року, це відома історична епопея «Богдан-Зіновій Хмельницький».

«Тіні забутих предків», «Українська рапсодія» та інші фільми  Сергія Параджанова.

С. Параджанов – це митець, подія, епоха.. 2004 рік ЮНЕСКО проголосив навіть міжнародним роком Сергія Параджанова! (до 80-річчя від дня народження).
Під час українського періоду творчості Параджанов зняв такі шедеври, як “Наталія Ужвій”, “Золоті руки”, “Думка” (всі – 1957), “Українська рапсодія” (1961) “Квітка на камені” (1962), «Київські фрески» (1966).

Результат пошуку зображень за запитом "тіні забутих предків фільм"

“Тіні забутих предків” — український шедевр режисера Сергія Параджанова

Але найбільшого міжнародного визнання приніс режисеру фільм за повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків», який отримав 39 міжнародних нагород та 28 призів накінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у двадцять одній країні світу.

«Вавілон ХХ», «Така пізня, така тепла осінь» – фільми режисера Івана Миколайчука.

Без видатного, геніального актора, сценаріста, режисера Івана Миколайчука не обійшовся жоден знаковий український фільм 1960-1980 рр. Проте, як режисеру, йому дозволили зняти тільки дві картини.

«Вавілон ХХ» та «Така пізня, така тепла осінь» є зовсім несхожими, більше того – цілком протилежними за характером. Динамічний, наповнений фантастичними образами та алегоріями «Вавілон ХХ» є трагіфарсом, який ще називають кінематографічним «народним барокко». Фільм отримав гран-прі фестивалю «Молодість» та приз МКФ в Душанбе.

Спокійна й романтична стрічка «Така пізня, така тепла осінь» розповідає про пізне, щире, сумне кохання, та напоєна живописною карпатською природою та ліричними піснями тріо Мареничів.

«Пропала грамота», «Анничка» та інші фільми Бориса Івченка.

Фільм «Пропала грамота» називають чи не найкращим описом українського психологічного архетипу в кінематографі. Як відзначають мистецвознавці: «Непереможний життєствердний дух, наявний в усіх карнавальних формах і символах, відчуття могутньої єдності народу, сповненого природної сили і волі до життя, відчуття безперервного часового плину і вічного оновлення світу, в якому ще не сказане останнє слово, – все це стверджує українців як націю, дає надію на краще майбутнє».
Довершена робота сценаріста Івана Драча, режисера Бориса Івченка, зіркового складу акторів на чолі з Іваном Миколайчуком створили справжній шедевр українського кінематографу, що є актуальним у всі часи.

Результат пошуку зображень за запитом "іван миколайчук у фільмі пропала грамота"

Іван Миколайчук у фільмі режисера Бориса Івченка “Пропала грамота”

Варто також подивитись драматичні стрічки режисера Б. Івченка про Його величність Кохання: «Анничка» (Приз «Золота Башта Байона» II Міжнародного кінофестивалю в Камбоджі та приз міжнародного конкурсу в Києві), «Олеся» (фільм знятий за твором О. Купріна), «Марина». Останнім фільмом митця став фільм 1990 року «Небилиці про Івана», знятий за сценарієм І. Миколайчука.

«Останній бункер», «Страчені світанки» та інші фільми присвячені боротьбі ОУН-УПА.

Фільм режисера Вадима Іллєнка «Останній бункер» (1991 р.) став останнім радянським та першим українським фільмом,  який присвячений подіям, що відбувались на Західній Україні в кінці 1940 – напочатку 1950-х років. Ця екранізація повісті російського письменника-дисидента Л. Бородіна “Перед судом”, що розповідає про боротьбу загонів ОУН-УПА з спецпідрозділами НКВД.

«Карпатське золото» – інший фільм знятий 1991 року та присвячений трагічним подіям на Галичині наприкінці ІІ Світової війни. Режисер і сценарист Віктор Живолуб на межі розпаду СРСР і початку національного відродження зняв цікавий та неупередженний фільм, в якому протидіють один одному німецькі та радянські диверсійні загони та бійці Української повстанської армії.

«Вишневі ночі» – фільм режисера Аркадія Микульського, знятий за однойменною повістю Бориса Харчука. Розповідає про кохання лейтенанта НКВД і зв’язкової УПА – аналоги Ромео та Джульєти середини ХХ ст.

«Страчені світанки» – фільм режисера Григорія Кохана про спротив вояків УПА радянським репресіям та вивезенню населення у Сибір.

«Нескорений», «Залізна сотня», «Владика Андрей» та інші фільми Олеся Янчука

Один з найактивніших сучасних українських режисерів 1991 року зняв фільм «Голод-33» (за який отримав 1-й приз Міжнародного кінофестивалю кінематографічного спадку у Франції) й одним з перших так голосно заявив про цю трагедії українського народу. Далі були «Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені» – фільм про убивство Степана Бандери агентом НКВД, «Нескорений» — про героїчну боротьбу генерала Романа Шухевича, «Залізна сотня» – про історичний рейд підрозділів УПА на польсько-радянському кордону після закінчення ІІ Світової  та фільм про митрополита Андрея Шептицького.

Кожний фільм був подією вітчизняного кінематографу та викликав як захоплення українського глядяча, так і агресивну критику з боку неоімперських російських кіл.

Всі фільми Юрія Іллєнко

Закінчити цей, далеко неповний, огляд хотілося б, як його і починали – з генія українського кіно. Ним було написано більше 40 сценаріїв, проте, через утиски радянської влади та хронічне безгрошів’я (для справжнього мистецтва) сучасної держави, лише близько 10 з цих сценаріїв стали фільмами.

Пов’язане зображення

Народний артист України,  академік Академії мистецтв України, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка, володар нагород на Міжнародному кінофестивалі в Каннах, Сан-Франциско, Соренто (Італія) та багатьох інших.. Всіх регалій, заслуг та перемог Юрія Іллєнко й не перерахуєш.

«Криниця для спраглих»,  «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою»,  «Мріяти і жити», «Лісова пісня. Мавка»,  «Лебедине озеро. Зона», «Молитва за гетьмана Мазепу» – кожний фільм Юрія Іллєнка це подія, це віха, це епоха в українському кінематографі. Ці стрічки потрібно дивитись, відчувати, розуміти…

Сучасний український кінематограф

Сучасний український кінематограф за чверть століття державної незалежності  не спромігся знайти належне йому місце на українському та світовому ринку, але зумів заявити про своє пробудження, долаючи з одного боку хронічне безгрошів’я, а з іншого засилля, передусім, російської кінопродукції, час від часу, все ж радує кіноглядача якісними кінострічками: варто згадати хоча б фільми Сергія Лозниці, Мирослава Слабошпицького, Олеся Саніна, Михайла Іллєнка, Ахтема Сейтаблаева.

У 1990-х з розпадом Радянського Союзу та економічною кризою українське кіно починає переживати занепад. Кількість глядачів у кінотеатрах зменшується від 552 млн щорічно в 1990 році до 5 млн. — у 1999 році. В той же час поступово зростає аудиторія телеканалів. Кількість демонстраторів — від 27 в 1990 році до 8 в 1999 році. Кількість художніх фільмів знятих в Україні за рік зменшується з 45 в 1992 році до 4 у 2000 році. З 136 фільмів знятих в Україні в 1990-х роках 82 було знято російською мовою. Українське кіно 1990-х намагається комерціалізуватися. Замовниками і спонсорами фільмів часто стають бізнесові структури. Ця обставина впливає на зміст фільмів, їх спроби мати розважальний характер, популярності набувають кримінальні драми, пригодницькі та еротичні фільми.

На початку 1990-х українське телебачення розпочало активно знімати телесеріали, зокрема популярність мали «Роксолана», режисер Бориса Небієрідзе, «Острів любові», режисер Олег Бійма. На рубежі 2000-х р. величезний успіх мав фільм польського режисера Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», у якому український актор Богдан Ступка зіграв роль гетьмана Богдана Хмельницького. Богдан Ступка стає головним гетьманом українського екрану — йому належать також ролі в історичному серіалі «Чорна рада» Миколи Засєєва-Руденка (2000) та фільмі Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001). У 2006 році відбулася також прем’єра першого українського трилеру «Штольня» (продюсер та оператор Олексій Хорошко, режисер Любомир Кобильчук)[3]. У 2008 році вийшов фільм «Ілюзія страху», українського кінорежисера Олександра Кірієнка. Фільм знятий за мотивами однойменного твору Олександра Турчинова.

Результат пошуку зображень за запитом "фільм племя"

Фрагмент фільму Мирослава Слабошпицького «Плем’я»

У 2010-х роках відбувається поступове збільшення обсягів кіновиробництва в Україні. Завдяки розвитку технологій та зменшенню витрат на значно збільшується кількість короткометражних фільмів. В український кінематограф прийшло нове покоління кіномитців. З’являються колективні проекти українських режисерів «Мудаки. Арабески», «Україно, goodbye!», «Вавилон’13». Разом з занепадом централізованої кіноіндустрії розпочинається розвиток незалежних кіностудій, фірм-дистриб’юторів та мережі кінотеатрів. Попри збитковість кіногалузі в цей час, ряд українських фільмів має успіх на міжнародних кінофестивалях.

У 2003 році, вже в Основному конкурсі того ж Берлінале отримав «Срібного ведмедя» фільм українського аніматора Степана Коваля «Йшов трамвай № 9». У 2005 році стрічка «Подорожні» молодого українського режисера Ігоря Стрембіцького отримала «Золоту пальмову гілку» кінофестивалю в Каннах за короткометражний фільм «Подорожні». У 2007 році в конкурсній програмі Міжнародного кінофестивалю у Ротердамі відбулася світова прем’єра «Меніни» режисера Ігора Подольчака. Пізніше фільм брав участь у 27 міжнародних кінофестивалях, у 10 з них у конкурсній програмі, в інших в офіційній селекції. У 2011 році Марина Врода отримала «Золоту пальмову гілку» кінофестивалю в Каннах за короткометражний фільм «Крос». У 2014 році повнометражний фільм Мирослава Слабошпицького «Плем’я» бере участь у конкурсній програмі «Тиждень критики» «Канського кінофестивалю» і отримує одразу три нагороди — приз фонду Ган, приз Відкриття та Гран-прі.

 

Українське кіно стає все більш цікавим та різноманітним, його жанри розширюються.

Мультиплікаційна школа

В Україні була дуже сильна мультиплікаційна школа, українці тут віднайшли свій стиль. Коли в Україні починали робитися мультфільми, не знали з чого починати. Спочатку думали копіювати те, що робить Америка, але відкинули цю ідею, бо в американських мультфільмах все намальовано досить реалістично. А в українській школі мультфільмів малюнки – гіперболістичні.

Грай, Око й Тур – головні герої відомої серії українських мультфільмів про козаків

У 2016 році вийшла сучасна версія анімаційної епопеї про козаків.

Анджеліна Джолі разом з українкою зняли мультфільм для дорослих.

Анджеліна Джолі стала продюсером мультфільму, котрий було знято за сценарієм дівчини родом з закарпатського містечка Берегове на ім’я Аніта Дорон.

Спільна робота українки та Джолі має назву “Годувальниця”, а її прем’єра відбулася нещодавно на відомому кінофестивалі у Торонто.

А у мережу виклали перший офіційний трейлер українського 3D-мультфільму “Викрадена принцеса: Руслан і Людмила”.

Прем’єру запланували на 7 березня 2018 року.

“Викрадену принцесу” вже представляли на американському кіноринку. Права на показ фільму купили Австрія, Китай, Німеччина, Латвія, Швейцарія, Естонія, Литва, країни Північної Африки та Близького Сходу.

 

 Документальне кіно

Розвиток кінодокументалістики не стоїть на місті, молоді режисери прагнуть довести до глядача своє бачення одвічних проблем та можливих шляхів їх вирішення. За допомогою сучасних медіа глядач більш орієнтований на якісне документальне кіно. Сучасні телеканали починають надавати активну підтримку молодим та вже досвідченим режисерам-документалістам, створюють власні документальні телепроекти, висвітлюють найбільш актуальні теми.

Державне фінансування сьогодні на цілене на виробництво документальних фільмів, які охоплюють широкий тематичний спектр.

Майже три мільйона на проект “З України до Голлівуду”. Цей фільм про те, що українці відіграли неабияку роль у створенні славнозвісної “фабрики мрій”, виникненні “Оскара” та сприяли появі найкращих американських фільмів, які увійшли в історію світового кіномистецтва. Майже кожен з них має свою зірку на “Алеї слави”, “Оскара” чи “Золотого глобуса”, але найважливіше, що всі вони не тільки збагатили Голлівуд своїм талантом, а й принесли в нього власну культуру.

Держава підримала створення документального фільму про легенди українського футболу. Стрічка є адаптацією книги Ігоря Черкасова “Сторінки життя головного тренера. Особисті враження колишнього офіцера КДБ СРСР”. Проект цієї картини став переможцем десятого конкурсного відбору Держкіно.

 Це незвичайний за формою фільм про видатні досягнення українських футболістів і київський стадіон, який прийматиме фінал Ліги чемпіонів у 2018 році, та інші проблеми великого спорту. Тема буде розкриватися за допомогою іронії та самоіронії знаменитих героїв проекту.

В український прокат скоро вийде документальний фільм про Василя Сліпака. Сума державної фінансової підтримки цього фільму становить 620 тис. грн при загальній вартості виробництва 1 млн 577 тис. 282 грн.

 

В Україні розпочалося справжнє відродження національного кіновиробництва.
Торік завершено зйомки за державні кошти 47 фільмів, а на перегляд фільмів українського виробництво у кінотеатрах було продано 1,5 млн квитків. Така кількість квитків майже в чотири рази більша, ніж у 2016 році
Прокатний успіх  українських фільмів свідчить про величезний суспільний попит на «своє» кіно.

Українське кіно стає все більш цікавим та різноманітним, його жанри також розширюються: історична драма, комедія, трагікомедія, фентезі.

Кінофільм “Червоний” за однойменним історичним романом Андрія Кокотюхи за перший вікенд зібрав у прокаті майже 1,5 мільйона гривень.

Режисер фільму “Червоний” Заза Буадзе говорить про те,  нарешті в Україні запрацювала кіноіндустрія.

В Європі не так багато країн, які можуть собі дозволити мати справжню кіноіндустрію, а ще менше тих, які зобов’язані її мати. Так от Україна – одна з таких країн, яка і може, і повинна мати і розвивати справжню кіноіндустрію.

Кіноіндустрія – це не один-два фільми на рік, а мінімум по одному фільму в тиждень. Так що цей сезон, осінньо-зимовий, який починається на День Незалежності з виходом в прокат фільму “Червоний” – він історичний. Тому що вперше за весь час існування незалежної України впродовж всього півроку виходить 13 нових українських фільмів– і це тільки ті стрічки, які виходять за підтримки Держкіно. І ще я, на жаль, не знаю, скільки представлять незалежних фільмів. Така кількість – вперше, і це говорить про те, що індустрія запрацювала. При тому фільми ж випускаються різножанрові, починаючи з нашого історичного бойовика і далі: й дитячий фільм, і комедія, і соціальна драма, і фентезі.

Напевно, символічно що цей сезон українського кіно починається 24 серпня “Червоним”, а закінчується 6 грудня фільмом “Кіборги”.

У наступному році фільмів буде ще більше. І я абсолютно впевнений, що скоро релізи нових прем’єр українських фільмів будуть з’являтися щотижня. Це результат титанічної праці всіх професіоналів, які залучені в цю справу. Звичайно, тепер можна сказати, що, як мінімум в цій галузі, в кіновиробництві (а це велика галузь, яка має складну інфраструктуру), все йде правильно і дуже добре, і дуже швидко.

Внутрішній кіноринок потребує широкомасшабної інфраструктури

Для розвитку повноцінної кіноіндустрії бракує широкомасштабної мережі кінозалів. На цьому акцентує увагу Пилип Іллєнко, голова Держанентства з питань кіно:

«Сьогодні в Україні є трохи менше 500 кінозалів на всю країну. Знаходяться вони приблизно в 170 кінотеатрах. Це надзвичайно мало. Левова частка цього всього знаходиться в Києві та інших, великих за розміром містах: Харків, Дніпро, Львів, Одеса. У більшості обласних міст ситуація така, як в Чернівцях, тобто 1-2 кінотеатра, 3 – максимум. Якщо ми візьмемо районні міста, то показник взагалі катастрофічний. На території, яка зараз повністю контролюється Україною і не є окупованою, знаходиться, грубо кажучи, приблизно 470 районних центрів. Так от те, що можна назвати діючим кінотеатом, є тільки в 70 з них. Це постійно діючий, або іноді діючий кінотеатр. Це підхтовхує до невтішного висновку – значна частина, якщо не половина, українців взагалі мешкає в населених пунктах, де для того, щоб піти і купити квиток на український фільм, їм спочатку треба купити квиток на електричку/на маршрутку/на автобус і поїхати в інше місто»

На наступний рік заплановано 1 млрд на розвиток української кінематографії

Про це сказав під час години запитань до уряду у Верховній Раді міністр культури України Євген Нищук, повідомляє кореспондент Укрінформу.

Цьогоріч закладені підвалини бурхливого розвитку українського кіно - Нищук

Міністр культури України Євген Нищук

“У році, що минає, закладено підвалини бурхливого розвитку українського кіно. Закон України “Про державну підтримку кінематографії в Україні” увібрав у себе найкращі та найефективніші механізми та інструменти підтримки кінематографії, успішно випробувані в європейських країнах. Кількість фільмів за державної підтримки, що прийняті у 2017 році, – 33, два з них – анімаційні. Кількість підписаних контрактів та договорів на виробництво фільмів за державної підтримки на наступний рік – 32. Буквально кожного дня підписуються по 5-6 контрактів на нові фільми. У масовому прокаті очікується більше 30 фільмів”, – сказав Нищук.

Він зазначив, що успіх фільму “Кіборги”, який, за останніми даними, уже зібрав 15 млн грн і який переглянуло понад 220 тисяч глядачів, вказує на те, що українське кіно може бути конкурентним.

“Уявіть, яка прогресія успіху на нас чекає наступного року і в подальшому при такій динаміці і при збільшенні фінансування. Адже ми передбачаємо на наступний рік 1 млрд на розвиток української кінематографії”, – підкреслив міністр культури.

Пробудження українського кінематографу є дуже доброю ознакою відродження національної культури та творення новітньої української держави.

В матеріалі використано огляд Кращі українські фільми усіх часів й народів.